§ 15.Літера Ґ

Літера ґ передає на письмі задньоязиковий зімкнений приголосний як в українських словах, так і в давно запозичених і зукраїнізованих: а́ґрус, ґа́ва, ґа́зда, ґандж, ґа́нок, ґату́нок, ґвалт, ґвалтува́ти, ґе́ґати, ґедзь, ґелґота́ти, ґерґота́ти, ґерґоті́ти, ґи́ґнути, ґирли́ґа, ґлей, ґніт (у лампі), ґо́ґель-мо́ґель, ґрасува́ти, ґра́ти (іменник), ґратча́стий, ґре́чний, ґринджо́ли, ґрунт, ґу́дзик, ґу́ля, джиґу́н, дзи́ґа, дзи́ґлик тощо та похідні від них, а також у прізвищах Ґалаґа́н, Ґудзь і под.

Примітка. У власних назвах іншомовного походження етимологічний g згідно з усталеною традицією вимовляється як г; проте збереження g у вимові не є порушенням орфоепічної норми. Отже, правильною є вимова: Гданськ і Ґданськ, Гренла́ндія й Ґренла́ндія, Гібралта́р і Ґібралта́р; Гаріба́льді й Ґаріба́льді, Ге́те й Ґе́те.