§ 22.Іменникові суфікси

-ик, -ник, та ін. 1. Суфікси -ик, -ник, -івник, -чик (-щик) пишемо з и: брати́к, ву́злик, передови́к; гірни́к, кулеме́тник; газівни́к, працівни́к; хло́пчик, пра́порщик.

Примітка. Слід відрізняти український суфікс -ик від іншомовних -ик, -ік (-їк). В іншомовних суфіксах пишеться и або і (ї) відповідно до правил правопису и та і (ї) в словах іншомовного походження: істо́рик, ме́дик, фі́зик, але: меха́нік, проза́їк, хі́мік.

-ИВ(О) 2. Суфікс -ив(о), що вживається для вираження збірних, понять, які означають матеріал або продукт праці, пишемо тільки з и: ва́риво, до́бриво, ку́риво, ме́ливо, мере́живо, мі́сиво, моро́зиво, па́ливо, пе́чиво, пря́диво, але: ма́рево (не матеріал і не продукт праці).

-альник, -ильник та ін. 3. У суфіксах -альник, -ильник, -ільник, -альність після л перед н завжди пишемо ь: постача́льник, уболіва́льник, фрезерува́льник; волочи́льник, масти́льник; полі́льник, відповіда́льність, геніа́льність.

-АЛЬ, -ЕНЬ, та ін. 4. Кінцевий приголосний у суфіксах -аль, -ень, -ець (-єць), -ість, -тель завжди м’який, а тому всі слова з цими суфіксами пишемо з ь: кова́ль, скрипа́ль; ве́летень, в’я́зень; бельгі́єць, мовозна́вець, перемо́жець; зда́тність, сві́жість; вихова́тель, люби́тель.

-инн(я), -інн(я) та ін. 5. Суфікси -инн(я), -інн(я), -анн(я) [-янн(я)] пишемо з двома н.

Суфікс -инн(я) вживається в іменниках середнього роду, що означають збірні поняття: бобови́ння, гарбузи́ння, картопли́ння, павути́ння; але: камі́ння, корі́ння, насі́ння.

Суфікс -інн(я) мають іменники середнього роду, що утворюються від дієслів із голосними основи и та і: горі́ти — горі́ння, носи́ти — носі́ння, ходи́ти — ході́ння, шаруді́ти — шаруді́ння.

Суфікс -анн(я) [-янн(я)] мають іменники середнього роду, утворені від дієслів із голосним основи а (я): гука́ти — гука́ння, гуля́ти — гуля́ння, зроста́ти — зроста́ння, сприя́ти — сприя́ння.

Суфікс -енн-(я) мають віддієслівні іменники середнього роду, в яких наголос падає на корінь: зве́рнення, напру́ження, підне́сення, удоскона́лення.

-ен(я) [-єн(я)] 6. Суфікс -ен(я) [-єн(я)] вживається в іменниках середнього роду, що означають живі істоти: вовченя́, гусеня́, чаєня́.

-ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ичок, -ичк(а) та ін. 7. Суфікси зменшено-пестливих слів -ечок [-єчок], -ечк(а) [-єчк(а)], -ечк(о) [-єчк(о)] не слід змішувати із суфіксами -ичок, -ичк(а): останні бувають тільки в словах, що походять від іменників із суфіксами -ик, -иц(я): во́гничок, ко́шичок, ву́личка, па́личка. В інших випадках уживаємо суфікси з е (є): верше́чок, міше́чок, крає́чок; ді́жечка, копі́єчка, Марі́єчка, рі́чечка; віко́нечко, слове́чко, яє́чко.

-енк(о) [-єнк(о)], -еньк(о, а) [-єньк(о)] 8. Слід відрізняти суфікс -енк(о) [-єнк(о)] від суфікса -еньк(о) [-єньк(о)]: суфікс -енк(о) [-єнк(о)] вживається здебільшого в іменниках, що означають прізвища: Гордіє́нко, Кра́вченко, зрідка — у загальних назвах: безба́тченко, ковале́нко; суфікс -еньк(о, а) [-єньк(о)] вживаємо для творення пестливих назв: ба́тенько, кониче́нько, се́рде́нько; ні́женька, топо́ленька.

-иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [-їщ(е)] 9. За допомогою суфіксів -иськ(о) [-їськ(о)], -ищ(е) [їщ(е)] утворюються слова переважно з емоційно-негативним відтінком від іменників усіх родів, причому після приголосного пишемо и, після голосного — ї: гної́сько, дівчи́сько, хлопчи́сько; во́гнище, побо́їще, стано́вище.

-ович, -івн(а) [-ївн(а)] 10. При творенні чоловічих імен по батькові вживаємо тільки суфікс -ович: Васи́льович, До́рошович, І́горович, Мики́тович, Олексі́йович, Ю́рійович.

При творенні жіночих імен по батькові вживаємо суфікс -івн(а), від імен на -й — -ївн(а): Бори́сівна, Васи́лівна; Горді́ївна, Сергі́ївна, Ю́ріївна.

Від таких імен, як Григо́рій, Ілля́, Кузьма́, Лука́, Мико́ла, Са́ва, Хома́, Я́ків, відповідні імена по батькові будуть: Григо́рович, Григо́рівна; Іллі́ч, Іллі́вна; Кузьми́ч  Ку́зьмович), Кузьмі́вна; Луки́ч, Лукі́вна; Микола́йович  Мико́лович), Микола́ївна  Мико́лівна); Са́вич  Са́вович), Са́вівна; Хоми́ч  Хо́мович), Хомі́вна; Я́кович, Я́ківна.

Примітка. При творенні імен по батькові в основах імен відбувається чергування і з о: Анті́н — Анто́нович, Анто́нівна; Фе́дір — Фе́дорович, Фе́дорівна.

-івк(а) [-ївк(а)], -овк(а) 11. В іменниках жіночого роду, утворених від іменників та інших частин мови, вживаємо суфікс -івк(а) [-ївк(а)]: голі́вка, долі́вка, маї́вка, ножі́вка, полі́вка, спирті́вка, часті́вка, шалі́вка, шихті́вка.

У деяких іменниках уживаємо суфікс -овк(а): голо́вка (капусти), духо́вка, зарисо́вка, підгото́вка.

-ок 12. В іменниках чоловічого роду після приголосних уживається суфікс -ок із випадним о в непрямих відмінках: вершо́к, гайо́к, кийо́к, кіло́к, лужо́к, стручо́к; після м’яких приголосних перед суфіксом -ок пишемо ь: деньо́к, пеньо́к.

-ир, -ист, -изм, -ір, -іст, -ізм 13. Іншомовні суфікси -ир, -ист, -изм виступають після д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р: бригади́р, команди́р; бандури́ст, данти́ст, пейзажи́ст; класици́зм, педанти́зм, терори́зм; після решти приголосних пишемо -ір, -іст, -ізм: вампі́р, гарні́р, пломбі́р; піані́ст, спеціалі́ст; модерні́зм, плюралі́зм, але в утвореннях від власне українських коренів пишемо -ист, -изм: боротьби́ст, побутови́зм, речови́зм та ін.

Після голосних у цих суфіксах виступає ї: акмеї́ст, герої́зм, конвої́р.